Лекції і доповіді минулих заходів

Фонд ГЛУШКОВА

Семiнар «Проблеми розвитку розуму і взаємодії розумних систем та їх підсистем»

Тема: «Насильство над дитиною і наслідки цього для суспільства»

Розглядаються проблеми виховання дітей, зокрема проблеми жорстокого поводження з ними, насильства, в тому числі сексуального.

Прослідковується зв'язок дитячих психологічних травм відомих тиранів та їхньої поведінки в ролі правителів, насильства проти них у дитинстві з долями тих, хто жив у суспільстві того часу, коли тиран мав владу.

Доповідає к.психол.н. Бондаровська В.М., Міжнародний гуманітарний центр «Розрада»

Керівник семінару — к.ф.н. І.М. Крейн

Блакитна вітальня. Початок о 16.00

Відп. — Т.В. Семенова

НАСИЛЬСТВО НАД ДИТИНОЮ І НАСЛІДКИ ЦЬОГО ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

В.М.Бондаровська, кандидат психологічних наук, директор Центру практичної психології «РОЗРАДА»

Розглядаються проблеми виховання дітей, зокрема проблеми жорстокого поводження з ними, насильства. Прослідковується зв'язок дитячих психологічних травм відомих тиранів та їхньої поведінки в ролі правителів, насильства проти них у дитинстві з долями тих, хто жив у суспільстві того часу, коли тиран мав владу.

Те, що люди схильні до жорстокості, помітили і спробували пояснити досить. Виникло два табори: прихильники Томаса Гоббса вважали, що все визначає людська природа (генетична налаштованість, як кажуть зараз). У своїй праці Томас Гоббс писав у своїй праці «Левіафан, чи Матерія, форма і влада, держави церковної та громадянської»: «При відсутності громадянського стану завжди має місце війна всіх проти всіх. Звідси видно, що, поки люди живуть без спільної влади, яка тримає всіх них у страху, вони знаходяться у тому стані, який називається війною, та саме у стані війни всіх против всіх. Оскільки війна є не тільки битва, чи воєнна дія, а проміжок часу, протягом якого явно присутня воля до боротьби шляхом битви».

Прихильники Жан-Жака Руссо, в свою чергу, твердили, що переважне значення має середовище проживання. Французьський філософ писав: «Співчуття — це натуральне почуття, яке, стримуючи у кожному індивідуумі дію себелюбства, сприяє обопільному збереженню всього роду. Перший, хто, огородив шматок землі, придумав заявити: «Це моє!» — і знайшов людей достатньо наївних, щоб тому повірити, був правдивим засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, воєн, вбивств, нещасть та жахів зберіг би род людський, хто, знищив кілки чи засипав ров, крикнув би собі подібним: «Застерігайтеся слухати цього обманщика: ви загинете, коли забудете, що плоди землі — для всіх, а сама вона — є нічиєю!»

Дискусії про те, що є первинним біологічне, чи соціальне, точилися і в радянській психології у 70-80 роки минулого століття. Радянські психологи схилялися до того, що соціальне є визначальним у житті та долі дитини, а пізніше дорослої людини.

Не заглиблюючись зараз у цю тему, розглянемо спочатку проблему насильства та жорстокого поводження з дітьми та їх вплив на подальшу долю людини та тих, хто її оточує, і, навіть, на життя суспільства, коли дитина, яка пережила в дитинстві насильство, опиняється на чолі держави. А потім повернемось до генетичного коріння агресивної поведінки.

Жорстоке поводження з дітьми існувало та було широко розповсюджене досить давно та має місце і зараз, а захист дітей від насильства та жорстокого поводження не був приорітетним для урядових та неурядових структур та міжнародних установ та організацій аж до недавна.  

Психотерапевтична допомога дітям-жертвам жорстокого поводження не існувала аж до 1990-х років.1). Це пов‘язано з позицією щодо дітей, що проіснувала аж до середини 1800-х років. Дж.Л.Десерт пише, що діти були рухомістю, власністю, у зв‘язку з чим їх батько чи мати (власники) мали абсолютний контроль щодо їх життя та смерті, діти могли навіть продаватися.

Дж. Л. Десерт відмічає, що в часи Стародавніх Греції та Риму, у добіблійні та парабіблійні часи дітей приносили у жертву ритуально; їх спалювали на вогнищі; у випадках неповноцінності дитини її виганяли; іноді діти були засобом кровної помсти (вбивство першонародженого). Права матерів на піклування та захист своїх нащадків не визнавалися. У середні віки життя дитини теж нічого не коштувало.

Занедбаність, тілесні покарання дітей та продаж їх у рабство чи кріпосну залежність добре відображені в історії.

В часи Відродження сімейне функціонування набуло більш зрілих форм – батьки були позбавлені патріархального права на життя та смерть своєї дитини. Почали визнавати альтернативні дисциплінарні впливи – прояви любові та власний приклад, а не тільки примус, страх та фізичні покарання.

У колоніальній Америці від дітей вимагалсь повна слухняність та покора.

Навіть у XVIII та XIX сторіччях у Європі бідних дітей здавали у залежність у роботні будинки. Діти, як ми пам‘ятаємо з романів Ч.Діккенса, повинні були працювати нарівні з дорослими. На початку XIX сторіччя було звичайним, коли 5-6-річні діти працювали по 14-16 годин на день.

До початку 1900-х років зберігалася точка зору, що немовлята та діти – це лише нечутлива рухомість, яка не може реагувати на щось чи пам‘ятати. Люди сумління вірили, що діти нездатні відчувати чи пам‘ятати погане поводження з ними (Н.Асланова).

Явище жорстокого поводження з дітьми тільки нещодавно привернуло увагу психіатрів, психологів, соціальних робітників та закону, коли С.Г.Компе та його колеги описали “синдром дитини, яку б‘ють” (Light R. J. ).

У 1963 – 1965 роках у всіх 50 штатах США були затверджені закони, у відповідності з якими медичні працівники були зобов‘язані повідомляти про всі випадки насильства щодо дітей, що в решті решт передбачало юридичну відповідальність батьків за те, що вони зловживали своїми дітьми, прискорювало формування дитячих психіатричних служб та розвиток програм сімейної підтримки. В цей період розпочалися психіатричні дослідження наслідків побиття дітей та перші психологічні вивчення батьків, що жорстоко поводяться з дітьми.

Дитина, що ми про неї знаємо, як її виховувати?
Чи маємо ми право проявляти жорстокість щододитини?
Чим обертається  жорстокое поводження з дитиною для неї самої, для сім‘ї, для оточуючих, для суспільства?
Коли людина проявляє жорстокість, це в неїурождене чи набуте?
Як мивпливаємо на генетику дитини, коли проявляємо жорстокість щодо дитини?
Як впливає жорстоке поводження з дитиною на подальше її життя? Чи стає людина агресором чи жертвою?

Визначення видів жорстокого поводження з дітьми в контексті практичної роботи.

1. Фізичне жорстоке поводження визначається як будь яке невипадкове нанесення ушкодження дитині у віці до 18 років одним з батьків чи особою, що здійснює піклування чи опіку.
2. Сексуальне насильство щодо дітей – це дуже загальне визначення, оскільки є ще більш вузьке юридичне визначення - це використання дитини чи підлітка іншою особою для одержання сексуального задоволення.
3. Нехтування – це хронічна нездатність одного з батьків чи особи, що здійснює піклування, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18-річного віку, у їжі, одязі, житлі, медичному піклуванні, освіті, захисті та догляді.
4. Психологічне насильство:
5. психологічне нехтування - це послідовна нездатність одного з батьків чи особи, що здійснює піклування, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу та прихильність;
6. психологічне жорстоке поводження – хронічні моделі поведінки, такі, як приниження, образи, знущання та висміювання дитини.

ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Жорстоке поводження з дітьми та його різні форми є жахливим життєвим досвідом багатьох дітей. Під категорію жорстокого поводження з дітьми підпадають: спричинення фізичних травм, що не викликані нещасним випадком, фізична недбалість, статеве насильство та різні форми насильства над дитиною.

Фізичне насильство має найбільш явний характер і його легше розпізнати по синцях, саднам, опікам, подряпинам, переломам кісток та ін.

Недбалість полягає в тому, що дитині свідомо чи по недбалості не надаються такі життєво необхідні речі, як одяг, житло, їжа, медичний нагляд, відповідне доглядання та потрібна увага до її гігієни.

Статеве насильство – це експлуатація дитини, єдиною метою якої є статеве задоволення дорослого. Приклади статевого насильства включають тілесні пестощі, оральний, анальний чи влагаліщний статевий акт, ексгібіціонізм, показ дитині порнографії чи використання її в порнографії.

Емоційне насильство – це насильство, яке хоча і важко буває “довести” , звичайно передує будь-якому акту фізичного та/чи статевого насильства. Емоційне насильство спричиняє шкоду самоповазі дитини, усвідомленню власної цінності та в решті решт кінців послаблює здатність жертви відстояти себе.

Прикладами можуть служити:

• постійне кепкування;
• приниження;
• викликання страху за допомогою суворих поглядів, дій чи жестів;
• пред‘явлення нерозумних вимог до дитини;
• словесні напади;
• присоромлення;
• прищеплювання почутті провини;
• постійне змінювання “правил”;
• ізоляція дитини;
• позбавлення сну.

В процесі взаємодії з дитиною, на основі її афекту чи поведінки можна зробити висновки про те, що вона, можливо, потерпає від насильства. Ознаками потерпання від насильства є:

• часті пропуски занять у школі;
• апатія;
• депресія;
• ознаки страху щодо дорослих;
• наявність у дитини травм незрозумілого походження;
• ірраціональна, дивна поведінка дитини;
• кидання дитини у крайнощі;
• відставання дитини у фізичному розвитку;
• відставання дитини у емоційному розвитку.

Наявність таких ознак, вірогідно, свідчить про те, що дитина зазнає насильство.

ДІТИ ПИШУТЬ БОГУ

1. А можна не народжуватися? Світлана, 2 кл.
2. За що ти від мене відвернувся? Ганна, 3 кл.
3. Ось я народився, розгледів все. А світ такий жорстокий, злий. Андрій, 4 кл.

КАРТИНА СВІТУ СУЧАСНИХ ДІТЕЙ, ДАНІ Інституту соціології РАН

5% дітей мають абсолютно негативну картину світу

• Недружні щодо однолітків іншої національності чи іншого віросповідания;
• Оточуючий світ їм здається поганим, злим;
• в ігрових ситуаціях віддають перевагу ролі агресивного персонажу;
• в реальному житті часто б‘ються.

У 13,6% дітей їх «картини світу» викликають тривогу у фахівців. Прогноз – мало вірогідно, що з них виростуть гармонійно розвинені, позитивно налаштовані люди.

У 30% дітей – змішані реакції.

Картина світу – деяке хаотичне створіння.

В їх картині світу – суперістоти з інших світів – мутанти, роботи, пришельці.

Гаррі Поттер – улюблений герой, мрія – школа чарівництва.

Проблема - розвиток комунікативних навичок

Тільки діти з розвиненими комунікативними навичками можуть пробратися через нетрі «фентезі».

Діти з нерозвиненими комунікативними навичкакми (їх все більше) думають тільки про розваги чи про или о могутність.

Результатом того, що діти стають жертвами чи свідками насильства, вони набувають психологічних травм, які призводять до формування в них психологічних моделей поведінки агресора, чи жертви, чи захисника (коли розглядати факти насильства в контексті відомого трикутника Карпмана). Нас сьогодні цікавлять, насамперед, агресори та тирани.

Що стосується агресорів, то наведемо лише один приклад. У 2012 роді Інститут соціологічних досліджень на замовдення фонду «Право на здоров‘я» провів дослідження причин агресії у 26 молодих чоловіків, які мали вмражені психологічні моделі поведінки щодо своїх партнерок.

Розподіл відповідей респондентів на запитання «Хто з дорослих членів Вашої родини бив Вас, тілесно карав, давав стусани або робив з Вами подібні дії до того, як Вам виповнилося 18 років?» (Серед тих, хто у дитинстві був об’єктом фізичного насильства зі сторони родичів. Сума відповідей не дорівнює 100%, оскільки респондент міг обрати декілька варіантів відповіді),осіб

Кожен третій чоловік у шкільні роки вчиняв фізичне насильство щодо однієї зі своїх однокласниць, майже кожен –вчиняв моральне насильство (табл.2.1.3).

Таблиця

Розподіл ствердних відповідей респондентів на запитання «Чи траплялося таке, що Ви з певних причин робили такі дії по відношенню до однієї зі своїх однокласниць?», осіб

Таблиця

Розподіл відповідей респондентів на запитання «Що з перерахованого траплялося з Вами під час навчання в школі/інтернаті?», осіб

Щодо тиранів

Відомо, що Сталін у дитинстві був разом зі своєю матір‘ю жертвою жорстокого побиття. Він зростав у злиднях, у сім‘ї шевця та дочки кріпосного селянина. Батько Віссаріон (Бесо), алкоголік, бив сина та дружину. Згодом Сталін згадував, к дитиною, захищаючись, кинув в батька ножем і ледве не вбив його.

Іван Грозний

У сім років залишився сиротою. Не чув ласкавого слова, не відчував ніяких проявів любові. Бояри, які правили Московією того часу, проявляли повну недбалість щодо Івана та його молодшого брата. Він не бачив та любові щодо нього. Вони тільки під час церемоній, на очах народу, проявляли щодо нього зовнішню повагу як до великого князя. А в повсякденному житті Іван та брат його зростали, за словами самого Івана, як найбільш злиденні люди («яко убожайшая чадь»). Їх, своїх государів, бояри навіть не годували вчасно, огано одягали і грубо ображали, принижували. Государі гралися у кімнатах свого юатька, а Шуйський, наприклад, сідав на лавку, поклавши свою ногу на постіль великого князя. Всі ці дії, приниження дуже ображало маленького Івана, таким же чином, як він сердився на відкриті пограбування палац Шуйськими. Які забирали з палацу до себе все, щл тільки могли (золото, срібло), Хлопчик злився, і не бачачи доброго виховання, сам піддавався поганим почуттям.

Що було далі, всім відомо. Іван Грозний був одним з найжорстокіших правителів Московії.

Це приклади прямого впливу жорстокого поводження з дитиною на долю мільйонів людей.

А щодо думки вчених про генетичне коріння моделей поведінки тиранів.

Існують наукові дані про те, що, наскільки безжальними є жорстокі люди, у багатьох випадках визначається генетикою.

Вчені з Фінляндії зробили генетичний аналіз біля 900 злочинців та знайшли два гени, пов‘язаних з жорстокістю. У людей з такими генами у 13 разів частіше були передумови для жорстокості. Однак це не означає, що ті, у кого є ці гени, будуть здійснювати вбивства чи інші злочини. Але це означає, що людина з такими генами з більшою вірогідністю зробить це у порівнянні з загальним населенням.

10 рис особистості, які сучасні вчені вважають генетично заданими:

1. Лінь
2. Те, як людина може впоратися зі стресом
3. Любов до подорожей
4. Здібності до управління авто
5. Сприйняття наркотичної залежності
6. Жорстокість
7. Звички до їжи
8. Музичний смак. Для тих, хто молодше 50 років, генетичний вплив музичних захоплень складає біля 55 відсотків.
9. Вибір партнера
10. Фобії

Вчені припускають, що диктаторська поведінка частково зумовлена генетичними особливостями. Чи можуть гени нести часткову відповідальність за поведінку деяких найбільш жорстоких світових деспотів? Йдеться, наприклад, про ген AVPR1a, який може мати різну довжину.

Це майже риторичне питання. Зупинимося на двох прикладах. Король Іспанії Філіпп ІІ та Адольф Гітлер.

Як пише Євген Єлізаров у книжці «Філософія кішки», король Іспанії Філіпп II (1556-1598), який ще в дитинстві став відомим через те, що спалив на вогнищі живу мавпочку, а вперше у житті посміхнувся, коли отримав інформацію про Варфоломіївську ніч, в години відпочинку від своїх високих державних зобов‘язань розважав придворних «кошачим клавесином». Цей «музичний інструмент» був своєрідною камерою для тортур – довгий ящик особливої конструкції, разделенный на чотирнадцять відділень. В кожному відділенні перебували спеціально відібрані кішки, які мали голоси різного тону. Голови бідних тварин розташовані були ззовні, а хвости були закріплені непохитно під клавіатурою клавесину. Коли натискали на клавіші, гострі ігли, які були з‘єднані з ними, врізалися їм у хвіст.

Такий «клавесін», здається отримав довге життя, та досить широке розповсюдження, коли згадати, що через 100 з гаком років Петро I під час свого перебування у Гамбурзі теж мав мождмвість замовити його для своєї кунсткамери.

Щодо Адольфа Гітлера. Гітлер не любив розмовляти про своїх батьків. Але під час рідкісних хвилин відвертості казав близьким до нього людям, що мав погані стосунки з батьком, людиною з диктаторськими рисами характеру. В той же час він глибоко поважав свою матір, спокійну, м‘яку жінку, яка, судячи зі всього, залишила глибокий слід у його пам‘яті.

Вже в часи правління Адольфа Гітлера, британська розвідка мала проект втручання в його генетичну систему. Гітлера намагались нейтралізувати… зробивши з нього жінку.

Ні, мова йшла не по операцію по зміні статі, а про лікування гормонами. Фюреру було вирішено додавати у їжу жіночі гормони естрогени, які зробили б його характер більш м‘яким і б знизили його агрессію. Подібний досвід британські вченіе аопробували вже у 1930-х роках на особливо небезпечних ув‘язнених: серійних вбийцях і насильниках. І скоро це дало результат: ув‘язнені почали перетворюватися у тихих, спокійних, врівноважених людей. Декотрі з них, навіть, виявили бажання навчитися в‘язати!

Такий досвід було вирішено спробувати на Адольфі Гітлері. Так почалася операція під кодовою назвою «Паула» (Паулой звали сестру Гітлера). Самеїї гормони і  хотіли використати, щоб вони краще засвоювалися організмом Гітлера.

Ось такі справи.

Все це беззаперечно свідчить, що справа складна. Але ясно одне – насильство щодо дітей має глибокі наслідки. Виховання дітей – це відповідальний процес, до якого треба ставитись кваліфіковано та відповідально. Не можна перекладати свою батьківську відповідальність на найманих людей. Ти чи є уважним та люблячим, грамотним батьком чи матір‘ю, чи є учасником підвищення кількості агресорів, диктаторів та людей з психологією жертви. Агресори діють, а жертви терплять. І всім «добре».